Крінж і божевілля «дня побєди» в Україні нульових - про дві концепції пам’яті 8 і 9 травня
Vložit
- čas přidán 29. 05. 2024
- У першій серії, присвяченій Дню пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, говоримо про різницю між західною світоглядною концепцією «ніколи знову» та російською «можем повторіть». Як ми сприймали дату 9 травня раніше, як Україна змогла звільнитися від нав'язаного Росією культу «побєдобєсія» та чому це є імперською історією?
Запрошені гості випуску:
- Олексій Ковжун, медіаексперт, ведучий CZcams-каналу «Ґрунт» @grntmedia
- Владлен Мараєв, історик, співавтор CZcams-каналу «Історія Без Міфів» @IstoriyaBezMifiv
- Антон Дробович, голова Українського інституту нацпам'яті
- Alice Change, музична виконавиця.
00:00 Початок
00:44 Як відзначали 9 травня в Україні в дев'яності й нульові
02:27 Про «пєсні воєєнних лєт»
04:20 Alice Change про зміни у світогляді і ставлення до 9 травня
06:55 Звідки взявся культ «побєдобєсія»
09:24 Декомунізація в Україні і як СРСР викривлював факти про ІІ Світову війну
12:43 Як в Україні скасували День Перемоги на 9 травня
13:18 Російська концепція святкування 9 травня і «можем повторіть»
17:44 Про західну світоглядну концепцію «ніколи знову» і символ квітки маку
20:22 Як змінилось ставлення українців до 9 травня
Ведуча: Олеся Котубей-Геруцька
Камера: Надя Миколаєнко, Олексій Мацкевич
Монтаж: Марія Дергачова
Редактори: Анна Погребна, Олексій Мацкевич
Графіка: Ніка Назаренко
#суспільнекультура #деколонізація #9травня #8травня #деньперемоги
«Прощавай, імперіє!» - проєкт про пошук ідентичності, прощання зі звичкою та сантиментом до всього російського. Блог матиме 10 серій на окремі теми, в них ми із запрошеними гостями ми будемо досліджувати різні аспекти особистої деколонізації.
Хтось переживав таку трансформацію давно, для когось цей шлях почався після 24 лютого 2022, але це точно є спільним для багатьох українців. Цей процес часто непростий, але хочеться поговорити не стільки про біль, скільки про радість звільнення й віднайдення себе справжнього.
Підпишіться та натисніть 🔔 щоб отримати сповіщення про нові відео і трансляції
Наш офіційний сайт: suspilne.media/culture
Новини культури в Telegram: t.me/suspilne_culture
Ми у Facebook: / suspilne.culture
Новини культури в Instagram: / suspilne.culture
Ми в TikTok: / suspilne_culture
--
Усе про Суспільне читайте тут: corp.suspilne.media/
Дякуємо за перегляд! Розкажіть ваші шкільні або крінжові історії про обов'язкові відвідування парадів на День перемоги
Крінжових історій не було. Дідусь одягав медалі і ми ходили на покладання квітів в парк. Він не ідеалізував перемогу і не романтизував війну. Говорив завжди, що це дуже страшно. Фільми радянські про війну подобались, бо багато з них були дуже талановито зняті і з головною думкою- тільки б не було війни більше ніколи. На відміну від сучасних російських фільмів про ВОВ, де якраз все виглядає як ефектний бойовик. Я багато згодом читала про ті події і є розуміння і страшної ціни ношого народу і того наскільки меншими жертвами можна було б воювати якби командування не було таким бездарним і безжальним, якби не репресували тисячі кваліфікованих офіцерів в роки Великого терору. Якби не було союзу з Гітлером і розслабленості керівництва що на нас не нападуть.
Історія України не почалася із приходом зе - указ президента Порошенка від 2015 року про 8 травня - День пам'яті і примирення, як у всій Європі. Зе все переписав і додав перемогу над нацизмом. Але не маніпулюйте.
@@olenabohorad1126 З того ж таки 2015 року в нас було державне свято 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. З 2024 року його прибрали, оскільки ця дата неправильна і її святкують на росії. Тепер 8 травня об'єднали - День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.
Крінжова історія - в Одесі майже до повномасштабної війни був пост номер один біля пам'ятника Невідомому матросу, де школяри 15-16 років, на радість совкам, стояли в холод, під час холодного вітру та спеки в "почотному караулі". Так було десятиріччями, кожного дня. Дітей забирали зі шкіл або під час канікул на тиждень, а перед цим ще на тренування. Діти були вдягнені в совкову морську форму, дівчата з двома брутальними білими бантами розміром кавуна та зверху пілотка. Це був апофеоз совка! Нагадаю, що ще 3 роки тому совок активно підтримували українські школи, де за бажанням ватних директорів випускниці на останній дзвоник надягали радянську шкільну форму коричневого кольору з фартухами та руцкіє банти, які прийшли до нас з оркостана. "Як мені подобалась ця форма!" - нещодавно сперечалась зі мною бабуся 14-річної онуки, яка готова надягти вже на молоде покоління це огидне лохміття, яке носила сама під час панування тоталітарного режиму.
Невеличке опитування.
Хто з вас знає, скільки в Україні міст героїв 2 світової. Ну або великої вітчизняної.
Напишіть будь ласка назви цих міст.
Доречі, дякую за підказку. І поруч сучасні міста герої. З сучасної війни. Все це наша історія. Її потрібно знати.
Мій покійний тато, був учасником тієї війни, яку називали "вєлікая атєчєствєнная". Не дивлячись на те, що він мав реальні бойові нагороди, ніколи не святкував того "праздніка пабєди", ніколи не одягав своїх нагород. Він принципово ігнорував той день. Напевно тому, що добре знав справжню ціну тому дню...
І прапора червоного не вивішував на будинку?
@@nocomments642 звідки цей брєд про прапор?
@@nocomments642а хто вивішував? В нашій родині червоний прапор завжди був джерелом тканини для труселів діда😂 Після першотравню він поповнював свій гардероб, бабуся шила.😅
Мій тато не святкував, хоча теж був учасником війни, мав медалі та орден. Він поминав своїх батька та брата, інших рідних та товаришів, що загинули. А ще згадував Голодомор, знищення сільської церкви, злочини червоних, репресії, рабський труд в колгоспах за трудодні.
@@user-nn2hb3kx6k всі українці в СРСР, окрім тих що сиділи по в'язницях за політичними статтями, так чи інакше колаборували. Пристосовувались, робили кар'єри. Зараз смішно читати просто, які всі були сміливими в себе на кухнях (в кращому випадку). Приходячи ж на зіьрання трудового колективу мовчки піднімали руку, дітям своїм думок не виказували (щоб не псувати їм життя) і т.д.
Довелось перезаливати? Відео настільки сподобалось добрим сусідам, що за 10 хвилин скарг накидали? Видно, гарно Ви їм оту скрєпку погнули. 👍
я теж це помітила
Бо цей ютюбчік є пророССійським з антиукраїнською цензурою всі ці 2014-2024 роки війни.
Коментарі та відео від українців з фактами про москворотих істот зникають-видаляють-блокують часто.
P. S. цей коментар видно?
@@anna.mel25 багато було переглядів?
Яяяя народилася у 61 році в Криму.
Пам'ятаю, як ми піонери,приходили до ветеранів війни,на будинках яких були намальовані червоні зірки,та допомогали їм по господарству.
Ветерани жили буде бідно,особливо одинокі чоловіки. Злидні ветеранів мені закарбувалися в пам'яті 🙄 Ми сприймали допомогу ветеранам як неприємний обов'язок та мріяли поскоріше піти додому. Вже тоді ми відчували фальш "заботы" про ветеранів.
Суцільний набір штампів для ветеранів - гвоздики та нескінченні пусті промови від влади...
В 70-ті рокі ще не було такого "победобесія".В колонах на 9 травня по місту шли справжні ветерани. Мій дід був ветераном,але нам онукам він нічого не розповідав чомусь про війну.
Пам'ятаю як наш вчитель по історії,який замість правої руки мав штучний протез,також від себе особисто про війну нічого не розповідав.
Лише після масшабного вторгнення в Україну московитів,я прочитала вислів Жванецького який точно відображує події війни та подальшої окупації нашої країни:
Михаил Жванецкий: жили в Бухенвальде, с боями прорвались в Освенцим
Після Голодомору,репресій Сталіна проти України, мені стало зрозуміло чому Київ зустрічав німців з квітами у 41 році. Лише згодом зрозуміли що Сталін що Гітлер- це два боки однієї медалі.
Наша перемога ще попереду!
Дякуючи ЗСУ ми згадуємо про загиблих 8 травня,а не святкуємо -"можем повторить 9 мая"
Мої батьки українці, але так склалося що на початку 90х переїхали до Москви там народився і я. Запам‘яталось, як десь 2004-5 роки коли путін і ко тільки почали розганяти усе це победобесіє, усюди роздавали ці «георгіевські» стрічки і усі чипляли їх усюди, на дзеркала, антени і тд. От і мені були дали таку стрічку і вчепив я її собі на ровера, як всі))) Тато коли її побачив наказав зняти її чи сам зняв вже не пам‘ятаю. Тоді не докінця розумів того.
Лише останні роки дізнався що в ссср ВЗАГАЛІ небуло цієї стрічки, її придумали гебісти щоб об‘єднати народ навколо колишньої війни!
Путін - це симптом хворого суспільства а не причина хвороби цього суспільства!
ви праві, люди обирають те що їх виражає. путін це вираження росіян.
💯 відсотків правди
Невже ще декілька років тому ми жили в цьому "руськамірному" божевіллі? 🤯
На щастя, особисто я ще на початку 2000-х не брав у цьому участі, бо мене нудило від цього мракобісся. Пам'ятаю, як на роботі мені намагалися нав'язати георгієвську стрічку у 2009 році, але категорично відмовився навіть взяти її до рук! Моя стрічка - синьо-жовта! 🇺🇦
Дякую Суспільному Культура за розкішну передачу! ✌
я теж ношу с собою в рюкзаку синьо-жовту стрічку 🇺🇦😅
Багато i зараз к живуть.
Мої батьки українці, але так склалося що на початку 90х переїхали до Москви там народився і я. Запам‘яталось, як десь 2004-5 роки коли путін і ко тільки почали розганяти усе це победобесіє, усюди роздавали ці «георгіевські» стрічки і усі чипляли їх усюди, на дзеркала, антени і тд. От і мені були дали таку стрічку і вчепив я її собі на ровера, як всі))) Тато коли її побачив наказав зняти її чи сам зняв вже не пам‘ятаю. Тоді не докінця розумів того.
Лише останні роки дізнався що в ссср ВЗАГАЛІ небуло цієї стрічки, її придумали гебісти щоб об‘єднати народ навколо колишньої війни!
Моя бабуся, дитина війни, маму і молодшу сестру якої вбили радянські солдати, дуже скептично відносилася до цього святкування. У неї не було такого піднесення і ейфорії, як у мене, школярки молодших класів. Коли я виросла, вона мені розповіла про своє дитинство, і моє ставлення теж змінилося, стало більше суму. Я усвідомила для себе, що з чотирьох прадідів у мене загинуло троє в цій м'ясорубці, а також моя прабабуся, з маленькою дочкою, моєю двоюрідною бабусею. Тепер цю інформацію я кожного року нагадую своїй дитині, що це не свято, це час згадати моїх нещасних родичів, яких вбили, які не змогли виростити своїх дітей, моїх бабусь і дідусів, а їхні діти теж проживали тяжке своє життя, без підтримки рідних. І дуже жаль, що ми не можемо сходити навіть на їх могили, провідати і пом'янути
Дякуємо. Мій батько, 1920 року народження, був морським піхотинцем у війні з Німеччиною та дійшов до Берліна. Він розказував, що після підписання капітуляції, зранку 8 травня 45 року, наступила велика тиша, все зупинилось. Тиша була така неймовірна після жорстоких боїв,
що дехто не витримував цієї тиші та втрачав глузд, деякі стрілялись. Отже, фактично війна з Германію закінчилась і перемога відбулась 8 травня 1945 року.
Я з Одеси, святкували блін 9 травня...
Зараз дивлюсь випуск і аж не віриться що все це дійсно було, що ми були такі, що я був такий.
Сама велика фігня в тому, що після 2014 до мене не дійшло.
Дякую за відео.
Мої батьки українці, але так склалося що на початку 90х переїхали до Москви там народився і я. Запам‘яталось, як десь 2004-5 роки коли путін і ко тільки почали розганяти усе це победобесіє, усюди роздавали ці «георгіевські» стрічки і усі чипляли їх усюди, на дзеркала, антени і тд. От і мені були дали таку стрічку і вчепив я її собі на ровера, як всі))) Тато коли її побачив наказав зняти її чи сам зняв вже не пам‘ятаю. Тоді не докінця розумів того.
Лише останні роки дізнався що в ссср ВЗАГАЛІ небуло цієї стрічки, її придумали гебісти щоб об‘єднати народ навколо колишньої війни!
В школі в 90ті ми крутили якісь штучні квіти, з якими повинні були стояти по краю дороги і махати параду. Деяких брали ходити по квартирах з гвоздикою вітати ветеранів. Але мій дідусь, що пройшов всю війну і втратив ногу, ніколи ніде не брав участь. І взагалі нічого не розповідав. В цей день він тихенько плакав… тому в нашій родині день перемоги був завжди сумом і днем памʼяті
Мій плакав лише в цей день на сімейному застіллі (вірніше, пускав скупу сльозу). В інші дні просто розпрвілав, скільки люду загинуло задарма, по дурості (ну типу - втопилися в Дніпрі при форсуванні, бо не вміли плавати). Сам він був важко поранений та ледве вижив, мав контузію
Крайнє святкування цього було в Маріуполі в 2014 🎉 коли Азов добре дав прочуханкі сепарам у нашому місті 🙏 Переможемо 🙏 та всіх героїв пам'ятаємо 🙏❤️
Я точно не молодша за ведучу, але на щастя ні одної пісні про пабєду не памʼятаю. Бо ніколи не слухала їх по телевізору, завжди перемикала радіо, коли там крутили будь-яку рос музику. І мені пощастило вирости в тій частині України, де в школах згадували Голодомор, співали повстанських пісень в визначні для нації історичні дати і не святкували ніяких днів пабєди.
Тобто, ви жили в Польщі
@@nocomments642на західній Україні (все що далі Хмельницького ) такого травневого божевілля не було починаючи з 90х.
@@DrewA44 дивлячись де. Західна теж різна
@@nocomments642деган, вгамуйся. До речі, а це на територіях, які входили до 1939 до складу Польщі був Голодомор, чи у Центрі та Сході?🤔 У нормальних людей завжди була пам'ять про сталінський голод.
@@nocomments642 Галичина так точно. За Волинь і Чернівці не берусь
Дякую. Суспільне це найкраще що сталося з українським телебаченням.
Завжди знала, що капітуляція була підписана 8 травня, про це мені розповідав мій тато. Він багато читав і знав. Довгий час нас примушували у школі, інституті, на роботі брати участь у цих парадах і це справді видавалося чимось природним. Але поволі це змінювалось, а з 2014 просто і легко злетіло як полова. Я з Херсона
Трошки дивлюсь Суспільне, і розумію, що саме його треба замість телемарафону. А сам телемарафон закрити, а видатки на нього передати нашим талановитим зброярам.
1. Свого рота краще закрий!
2. У вас взагалі немає джерела та зв'язку з офіційною інформацією під час війни!
3. Наприклад, у коментарях на заяву від СБУ про замах на 3-х очільників коментарі такі, що цього не було!
4. Ви взагалі з глузду з'їхали під час війни на виживання! Отямтесь!
5. Війна - це не розвага, де ви обираєте, що цікавіше, що по душі.
6. Це брехливо-агресивно маніпулятивне явище, в якому треба брати участь і захищатись від ворога!
7. А не гратись у цікавинки та недовіру до офіційної інформації!
__
8. А їм би закривати, щоб мАсковська пропаганда своє тут впарила зрадофільським дурням!..
9. І так впарює і недовіру до влади, і саботує мобілізацію!
10. Війна триває, а не закінчилась з моменту вирівнення фронту!
@@mind_evolution_masterДерждеп США вніс телемарафон "Єдині новини" до звіту про порушення прав людини в Україні.
"Чому нам не допомогають зброєю"? 🤡
@@mind_evolution_masterне зрозумів, до чого це написано, але щодо довіри до влади і мобілізації можу напевне сказати наступне: влада сама сіє до себе недовіру через тупі кадрові рішення та небажання займатись проблемою корупції, і ніхто так не саботує мобілізацію як Зе-влада. Сліпа довіра до влади - прямий шлях до совка і косплей на рашу. А якщо влада заслуговує абсолютну довіру, нащо їй Зелемарафон?
@@VVolfRAMM Поки ми разом зі владою боремось з ворогом, ти борешся на боці ворога з владою! І хто ти після цього?
Цікавий випуск+мої улюблені спікери😊
В школі (а це початок 2000 ще) у нас перекривалась головна вулиця міста, цілий проспект. Всіх учнів виганяли туди з попередньою вимогою дістати десь квітів, і цим проспектом дуже урочисто, масштабно проходили ветерани. Для нас, дітей, це, звичайно, було свято - вихідний, тепло, можна було потім морозива поїсти, після урочистостей)
Ще пам'ятаю в 2004, здається, я опинилась в цей день в Сімферополі - о, тамтешній розмах у святкуванні цього дня вразив навіть мене. Це було ну прямо не знаю.... я тоді подумала про радянські фільми, бо це дійство нагадало мені про паради перемоги з екрану - неймовірний натовп людей, всі такі щасливі, купа прапорів, прапорців, стрічок... Я навіть запитала у дорослих, а чому таке свято і чого так багато людей?
Мені тоді моя вчителька, яка мене супроводжувала, з якимось теплом наче відповіла, що, мовляв, вони вміють по-справжньому святкувати цю святу дату. Щось таке
Але хоч я і поринала за всіма у цей вайб свят, але шо 1 травня, шо 9 (особливо 9) викликало в мене якийсь дисонанс, якесь відчуття несправжнього свята. Новий рік - свято, день народження - теж, а оце все дивне, наче не клеїться щось.
Тож, скасування святкування і зміну дат мені на момент запровадження здались дуже органічними, я пам'ятаю перший захід із запрошеними гостями-військовими з європейських країн і на це було приємно дивитись.
А я щось такого не пам'ятаю. Свято звісно було, але дітей на паради ніхто не гнав, перформансів до дня пабєди в школі не організовували.
Крім пісень і шикування під палючим сонцем, нас в пʼятому класі змушували самих, без супроводу дорослих, ходити по квартирам ветеранів і дарувати їм гвоздички. По моєму досвіду, то були хворі люди, що жили у злиднях. Зараз, коли я вже доросла, то мені це здається імітацією турботи про ветеранів, яким потрібна була зовсім інша допомога
Вони отримували більше, ніж звичайні пенсіонери (до яких взагалі ніхто не приходив)
@@nocomments642 Це прекрасно, що їх гірка копійка була трохи кращою. Але одиноким ветеранам потрібно було щоб хтось регулярно ходив в магазин, колов обезболи, розтирав кінцівки, говорив з ними, а но мізерні доплати і гвоздички раз у рік
Пам'ятаю як в школі,я в класі 6му,нас виставили колоною по бордюрам до пам'ятника перемоги,йшов дуже сильний дождь і було холодно,прямо морозно,а ми в блузах і юбках(штанах хлопці). Тоді багато хто захворів. Єдине,що було світлим,це радість моєї сусідки,яку ми доглядали,це для неї було свято,спілкування зі знайомими
Я старша за авторку відео, і ми самостійно із сестрою купували квіти власним коштом і вітали ветеранів, яких щороку ставало менше у нашому невеликому обласному центрі. Тоді ще не було побєдобєсія, або малі міста не цікавили росію аж на стільки. Тоді дійсно ті ветерани були нікому не потрібні і їх ще не почали використовувати у своїх цілях політики. Вони дуже раділи такій увазі від нас і часто плакали. Тоді ще не носили георгіївських стрічок. З кожним роком їх ставало все менше. Здається, як ми випустилися, інші діти також почали вітати ветеранів за нашим прикладом
Завдяки "Історія без міфів", "Реальна історія", "Фарід говорить", "Т.Г.Шевченко","WAS" та ін. каналам українського ютубу, все розклалося по поличкам. Ви молодці. Дякую.
Дуже вдячна вам за цей випуск!
Дякую взагалі за вашу роботу 🙌🙌🙌
Дякую вам за відео ❤ і я не розумію як день пам'яті перетворився на той крінж. Я запам'ятяла випадок з підліткового віку, як на привітані ветеранів ми дізнались що у нашого односельця насправді дуже багато нагород і він зробив дуже значний вклад в перемогу над фашизмом, його тоді з області хтось приїхав вітати. Коли люди питали чого ж він про це не казав і не був ніколи активним учасником святкувань то він сказав, що для нього це день пам'яті і день коли всі повинні розуміти які жахи то може нести, а святкування яке це подає відчасті весело, змушуючи дітей вдавати танкістів і санітарок (і в нас це було),а вони боролись аби діти цього більше не зазнали, коли звучить що ми такі сильні і ми самі хоч зараз порвем Німеччину виглядає дахливо і сумно. Тоді я вперше задумалась що так святкувати то щось не то
Я росла в невеличкому містечку і в нас був обеліск і дошки з іменами тих, хто загинув у нашому селищі під час 2ї світової війни. І для мене це завжди була сумна подія. Ми несли квіти і вшановували їх память.
Українська естрада завжди була, є, і буде взірцем кон'юнктури. Усім прозрінням і вириванню волосся - грош ціна. За відосік цей - безперечний респект 👍
Дякую вам за цю програму. Я дитина радянська і памʼятаю як вчилася у технікумі у Львові, то студентів заставили святкувати 60-річчя СРСР. Ми одягалися в костюми всіх республік, а я була росія. Це жах як згадаю сьогодні. Що там говорити про радянську добу, коли у 2008 р. я була в Криму на телефестивалі «Перемогли разом». До мене під їдали в ресторані і «обробляли»: Іріна, вот как би било хорошо, єслі би ми билі вместе - росіяне, українці і білоруси. Ми же братніє народи, ми же єдиний народ.
- Який ми єдіний народ? - обурювалася я українською.
Но нет Іріна, а вот ти подумай, как би било хорошо і т. Д. Тоді уже весь Крим був окупований русскім міром і працював на рашу
Хай квітне Владлен Мараєв!
І пахне.
Актуально, потужно, цікаво.
Дякую! Чекаю на нові випуски
Випуск супер! Дякуємо за вашу корисну роботу🫂🫶
Я пам'яю, як щоразу плакала, коли чула одну пісню. Не пам'ятаю назви, але там були слова: "и прєвратілісь в бєльіх журавлєй"🙈
Але я можу собою пишатись, бо щоразу, коли в нас у місті був парад ветеранів і школярі вручали ветеранам квіти, то я їх завжди вручала ветеранам з інвалідністю, бо в них майже завжди ніколи не було квітів.
Песня называется Журавли.
Под нее все плакали.
Она не ватная и подходит и для сегодняшних солдат, погибших на войне.
«Журавли́» - песня композитора Я́на Фре́нкеля на стихи Расу́ла Гамза́това в переводе на русский язык Нау́ма Гре́бнева. Одна из лучших и популярнейших на родине и во всём мире русскоязычных песен о войне[1]. «…Слова этой песни… имели конкретный адрес - миллионам павших, не вернувшихся с полей сражений Отечественной войны. …но в то же время не вижу причин, по которым нельзя посвящать „Журавлей“ жертвам войн всех времён», - писал позже Расул Гамзатов[
@@ukrainer_kiev питання не у ватності, а в контексті.
Вірш Расула Гамзатова перекроїли, щоб він став общєпанятним. Він писав про джиґітів, але такий собі Марк Бернес вирішив, що "джиґіти цю пісню все одно співати не будуть, вони співають свої джиґітські пісні, а для інших це слово бутафорія" (?!)
Народжений в Україні єврей (який відмовився від власного імені, бо в сересере євреєм бути було так само не вигідно, як і при нацистах) вкрав у дагестанця вірш, щоб поповнити скарбницю награбованої "вєлікой руской культурьі".
А крім того, в часи мого дитинства цю пісню співав кабзон - манкурт, що вилизував путіна доки не здох.
Ця пісня це черговий доказ того, як імперія перемелює і зжирає все будь-які паростки національного. Якби цю пісню співали мовою оригіналу і про джиґітів - я б слухала і плакала, бо вона відгукується, а в тому вигляді, як вона є - хай лишається совкодрочерам.
Мені здається, це ледь не єдина воєнна пісня, яка цілковито правдиво каже про ціну перемоги. Попри те, що зараз не слухаю нічого російськомовного, ця пісня, навіть коли просто крутиться у мене в голові, викликає сльози. Бо вона щира і оспівує не "пабєдабєсіє", а воїнів, що полягли. Хоча сьогодні й вона сприймається трохи неоднозначно, бо надто тісно її прив'язали до свого "дня пабєди" московити.
я 92-го року народження, навчалася в Криму, в маленькому військовому селі 90х-00 років. Тоді ще в молодшій школі нам вчителька намагалася шось розповідати про героїв піонерів, зою, якихось вась-пєть, які були герої. Ніхто її не розумів, але було весело малювати якісь малюнки, які я вже не пам'ятаю. Трохи старшою в 5-6 класі, я не любила оці всі балачки про день побєди, але мені було цікаво сходити в гості до ще живих ветеранів і поговорити з ними, щоб дізнатися, а що ж там відбувалося. Багато я не проходила, захворіла і з ветеранами не пішло шось)) ну то й ладно. Може через бабусю з Кіровоградщини, родичі якої були дисидентами, сиділи по таборах, а дід якої був розкулачений та вбитий совєтами багатий селянин, я відчувала, хоч ще й не розуміла що до чого. При всій цій пропаганді, я не любила максимально урочистості до дня побєди, але обожнювала шикування наших хлопців, бачити наших військових тоді - молодих, гарних хлопців у формі, слухати українські пісні, коли в них бували якісь свята... То було цікаво і прикольно. З дитинства відчувала гордість за свою країну, гімн, прапор... Все це було святе. Напевно, теж через те, що була змалечку оточена військовими. Вже в старшій школі на Донбасі, я була підліткою, яка не любила нікому підкорюватися, йшла проти системи і так далі. Тому сварилася з учителькою історії, доводячи їй, що СССР розв'язав війну. Приносила в школу Лєдокол Суворова, вступала в дискусії та суперечки, зртвала уроки. А невеличкі "мітинги" на день перемоги доводили до сказу. Тому поведінка в мене завжди була "визивающєй" і провокативною. Я ненавиділа оцей офіціозний фальш, але любила особисті історії про війну. Зрештою, мої діди теж воювали :) але там історія дуже цікава, вимагає окремого великого посту і теж зайвий раз підкреслює гнилість радянської системи. Якби хтось в часи війни дізнався деякі деталі біографії мого діда (жодного криміналу чи відвертих плям, але скоріш політичні нюанси) його б згноїли в таборах. На щастя, обійшлося. Тому я все ж народилася колись і можу зараз писати цей коментар.
Извините, но ледокол это не история. Это беллетристика. Альтернативная история.
Но правда увлекательная. Сам в детстве фанател. Пока не начал историей интересоваться плотно.
@@ukrainer_kiev мені було 15 і мені це було цікавіше за вчительку, яка доводила що Сталін великий лідер, який виграв війну)
@@innas9546 а мы учили историю в перестройку. Нам уже рассказали про сталинизм, репрессии.
Ну и что войну выиграла коалиция.
@@innas9546 в Крыму очень богатая военная история.
Оборона Севастополя, операция керченско-феодосийская.
Бои на Перекопе.
Евпаторийский десант.
Аджимушкайские каменоломни.
Эвакуация из Крыма.
Это просто ужас какой-то....
@@innas9546 а потом ещё и выселение татар и греков.
Моє прізвище Сімонова і кожного разу мене навмисно ставили на сцену і просили читати «Жди меня» Костянтина Сімонова, російського поета-пропагандиста. Це був типу піар-хід такий, ми з ним не родичі😅
Свято мен подобалося, бо не було уроків і всі ми потім знімали оцю недолугу форму і у ті ж парки слави йшли випивати та веселитися, ми не були якоюсь політизованою школотою, всім було начхати. Когось змушували вітати ветеранів по їх домівкам, я в цьому не приймала участь, але ставилася лояльно.
Пісні проникливі мені теж подобалися, як і ведучій, але я розуміла, що ця війна дуже далека від мене - моїм дідусі та бабусі було по 6-7 років тоді.
Не любила, що по телевізору 3 дні йшли фільми про війну і концерти оці всраті.
Дійшло вже коли ми почали власні паради на день пам‘яті після майдану проводити, але із 8-9 ми їх тоді здається на 24 серпня переносили, я ходила тоді і символ маку мені теж дуже подобається, він у прямому сенсі «влучний».
Дякую вам за відео! ❤
Коментар для просування топового контенту від Олесі Іванівни 🤝🏻
😍❤🔥❤🔥
Дякую за випуск. Хай квітне український ютуб!!!
дуже якісний контент, дякую за вашу роботу 🎉
Дуже гарний та цікавий випуск,на заході України ,були як усі , але це для школи, підприємства,а в сім'ї навіть і не згадували,був звичайний день , як і всі інші, хіба на городі працювали.
Крінжових історій не було. Дідусь одягав медалі і ми ходили на покладання квітів в парк. Він не ідеалізував перемогу і не романтизував війну. Говорив завжди, що це дуже страшно. Фільми радянські про війну подобались, бо багато з них були дуже талановито зняті і з головною думкою- тільки б не було війни більше ніколи. На відміну від сучасних російських фільмів про ВОВ, де якраз все виглядає як ефектний бойовик. Я багато згодом читала про ті події і є розуміння і страшної ціни ношого народу і того наскільки меншими жертвами можна було б воювати якби командування не було таким бездарним і безжальним, якби не репресували тисячі кваліфікованих офіцерів в роки Великого терору. Якби не було союзу з Гітлером і розслабленості керівництва що на нас не нападуть.
Яке у Вас гарне прізвище, пані Олеся.
Дякую, за таку корисну інформацію.
Дякую суспільному,історична пам'ть формує нації.Ми повинні сформувати свою історичну пам'ять зі своїми героями,і їхніми іменами назвати вулиці наших міст
Коментар на підтримку каналу і просування відел🇺🇦🇺🇦🇺🇦
Дуже влучно озвучено- за прискорення змін ми платимо кращими людьми
Я пам'ятаю ще ті часи, коли зовсім не було шанування ветеранів. Навіть знайомий учасник війни віддав моєму брату свій бойовий орден як іграшку. У нашій сім'ї не було якогось особливого ставлення до цього дня, це був ще один вихідний. Ми, звичайно, пам'ятаємо наших загиблих родичів, з яких троє - зникли без вісті, а один - захоронений у братській могили у Прибалтиці. Страшна ціна тієї перемоги! Святкувати нема чого.
Жодного разу не бачив ветерана, який би комусь віддав свій орден. Їх тоді не давали просто так (як це часто буває тепер). То вже потім їх нащадки розпродавали
@@nocomments642та ти шо. А хіба не було "ветеранів" нквд-шників, які доживали до Незалежності і "учили жизні" молодь, вибльовуючи комуняцьку маячню їй у вуха. В них теж були "медалі". А багато учасників-українців тієї війни взагалі не отримали жодних нагород і навіть пенсії, бо були "окруженцями", майже "ворогами народу".
@@aedfindliath5147 які медалі вони мали отримати? За героїчне ухиляння від мобілізації? ))) Чи за співпрацю з німцями? Зареєструй петицію, може ще в когось дід в поліцаях служив, то й підтримає... В моєму родоводі таких не було
@@nocomments642 "тоді не давали просто так" - ага, на брежнєва тільки подивитися, все таке заслужене, ну таке заслужене
@@qqqqqqqq ну, то було вже в період "застою". В ті ж часи звичайним ветеранам почали видавати пам'ятні медальки чи не щороку. До речі, Брежнєв воював, був поранений. Це вам не "бо-не-втік" та його шобла. Тоді вираз "воювати мають всі" виконувався буквально
Моя сім"я святкувала 9 травня. Ми ніколи не замислювались над цим днем. Слухали радяньскі пісні, ходили на концерт і таке інше. Після повномасштабного вторгнення у меня волосся стало дибом від того у що ми вірили і що святкували. Я мала змогу у реальному часі побачити що то була за побєда і як вона здобувалась. Гидко, прикро і соромно зараз.
Дякую за етер. Памʼятаємо! Перемогаємо! Слава Україні! Героям Слава!
Щира подяка за цікавий випуск.Треба позбавлятися від усього нав'язаного нам цією жахливою недоімперією якнайшвидше.Слава Україні та її героям!
Кроме ГЭС.
И кроме АЭС.
ТЭЦ.
Заводов,
Фабрик,
плотин,
дорог,
Больниц,
Школ,
Институтов,
Университетов,
Железных дорог и вокзалов,
....
Ну, короче, пусть все будет, как было, только давайте улицы переименуем.
И уберём Булгакова.
Он высмеивал нас в образе своего героя Ш.
Оце колаб🤯Ковжун і Мараєв❤
Чесно, менi зараз соромно за власне дитинство , юність, молодість. Наскільки мені мізки тоді промили....
У мене в місті був цілий культ: вдень проїжджала головною вулицею військова радянська техніка, пара БТР, рідше танк, люди одягнені у військ.рад.форму, ближче до вечора виступали діти з різних музичних та танцювальних кружків, відповідно за цією тематикою, після-дорослі виступали зі своїми кружками. На завершення цього, о 20:30 починалася хода на нашу гору з факелами "факел ноє шествіє". Вздовж підйому у нас досі стоїть рад військ.техніка,розірвані снаряди з підсвіткою, на самій горі-вічний вогонь та великий монумент. О 21:00 запускали "салют" з іншої частини гори.
Після цього дійства ,на наступний ранок, відправляли школьніков збирати по горі залишки факелів, які люди викидали по дорозі,бо ніхто не організовував спец.місця для викидання.
Думаю, популярність 9 травня, як свята впала не лише через російську агресію. Зникло те поколління, яке було свідками Другої світової, а для інших це - історія, приблизно така сама, як і решта війн минулого. Я з дитинства в селі ходила з дідусем на "святкування" і зауважила, що людей з кожним роком приходило менше і менше. Ветерани для яких це було важливо, померли, а їхні родичі вже просто не надають такої великої уваги цьому дню.
Також зауважила, що з кожним роком градус побєдобєсія знижувався і вже навіть у 2012 в селі "парад" полягав у покладанні квітів до могил загиблих односельців та виконання місцевим хором українських пісень про тугу за загиблими.
Так і є. Те покоління відійшло у вічність. В нас на той день з'їжджалась сім'я (бо ж вихідні), дід поминав загиблого брата та купу своїх товаришів. Надягав всі свої медалі та ордени, найважливіші він взагалі носив на піджаку постійно. Тоді багато хто з ветеранів так робили. Статус тоді "ветерана ВОВ" щось важив
А історії нас вчать ті, покоління яких не приймало в ній участь зовсім, але так безапіляційно намагається мене переклгати, що воно все знає і їх знання найправильніше.
Я на 40- ка річчя Перемоги виконував святкову композицію, разом з однокласниками, для ветеранів - з великим бажанням. Був піонером - і не цурався цього. Їздили в школі в Петрівці, на меморіал в Києві, в Ленінград... а на уроках історії нас вчили, що є ІІ світова війна, а є ВОВ ( російська абревіатура - розтлумачите самі).
І останнє - якщо б не агресія підоросії - святкували б 8 і 9 травня як завжди, покладали квіти, ходили демонстраціями і т. д.
@@nocomments642 то плакав скупою сльозою і нічого не робив в той день чи медалі надягав? ви забрехались в коментарях, шановне
@@jojojojojojojojoj де ви бачите протиріччя? Він ще й Голодомор пережив, уявляєте? Ви тупо не розумієте психології тих людей
@@user-ks1bc5pn9fа тебе історії вчили ті, хто визубрив "Краткий курс истории ВКП(б)?) Андропов і Суслов тобою б пишалися)
обожнюю Еліс. 🫶🏼💕 було примєним сюрпризом побачити її у випуску. я сама також з донецька. 🥰
Дякую за програму! Максимально важливий сьогодні контент! Учням треба показувати!
Коментар на підтримку каналу ❤
Хай квітне українській ютюб 🙏
Слава Україні!💙💛
Новий проєкт від Суспільне це як завжди якісно і цікаво.❤💙💛
у моєму рідному місті Суми на 9те травня ми зазвичай ходили або на парад, або вітати ветеранів (1996-2006 роки навчання). щоправда вітати мені завжди подобалося більше, бо це займало менше часу. пам'ятаю, що ветерани зазвичай раді були таким вітанням удома, вдячні.
у старших класах і перше, і друге було вже просто лінь робити, аби тільки погуляти.
а от осмислення прийшло пізніше. хоча знання про початок війни другої світової прийшло, коли прочитала про акт молотова-рібентропа і тоді дуже здивувалася, з=що в підручнику інакше, але не надала тому великої ваги. це і усвідомлення відбулося пізніше вже, в університеті.
Особисто я переосмислив це свято, та і заголом події Другої Світової, десь в 2014-2015 роках. В Україні вже була війна і мені захотілося більше дізнатися про ту велику війну. А як же було тоді? І не з точки зору совєтської історії. Тоді я подивився цикл документальних фільмів від ВВС "Друга Світова в кольорі". І все стало на свої місця. І слід пам'ятати, що друга світова почалась 1 вересня 1939, а закінчилась 2 вересня 1945. А нацизм в Європі був переможений саме 8 травня. І фронтів у тій війні було дуже багато: Африка, Тихий Океан і Атлантика. І вони мали не менше значення, ніж Східний фронт
Я з 1982 року ,але ,Богу дякувати ,у нас у Львові (принаймі в школах ,яких я навчалась) не було усього цього крінжу з колорадськими стрічками ,гімнастьорками і дідами на палках .
Прикол у тому, що до епохи Яника і в нашому місті в центральній Україні оцих палок та колорадок не було) в 90-х ще жвавенькі ветерани гомоніли між своїми, пригублювали чарку. На початку 2000-х їх замінили "косплейщики" - діди віку "дітей війни" у гімнастьорках чи з липовими "нагородами", ще мій дід, їхнього віку, з них сміявся) Ще у 2000-х з'явилася така фішка, як виступи "спецназу" з димовими гранатами, які неодмінно приваблювали хлопчаків. А оте гімно було в нас недовго, раз чи два. Взагалі, до інспірації Путіним побідобісся в нас народ сприймав "дев'яте мая" як і "перше мая" - вихідний день, коли можна побухати на природі.От і вся "ідейність".
Мені завжди було дивно чому я маю радіти коли мій дідусь, якого я ніколи не бачила, загинув у другій світовій
контент - топ, хай квітне український ютуб
Хай квітне український ютуб ❤❤❤ дякую каналу за цікавий контент
спільний польсько-український парад з нагоди визволення Києва від більшовиків, проведений 9 травня 1920 року на Хрещатику. чудове свято, чомусь саме про його всі забули
Ох, як я вас розумію. Сама знала на пам’ять ті дурнуваті пісні і мріяла, щоб почалася війна, де я така героїчна співатиму це лайно. Хочеться повернутися в часі і дати собі підзатильника🫣
Дуже рада, що це победобесіє вже далеко позаду.
Дуже важливе відео! Його повинні побачити більше людей!
Пам'ятаю, як хотіла на парад ще у 80х ,коли була дитиною. Але мене ніколи не возили, як би не просила. Тільки по телевізору бачила. Мама лякала, що йдуть в параді цілий день, і не пускають ні в туалет ні їсти😂. Дякуючи мамі, я не стала учасницею цього пабєдобєсія😊. Але скоріше за все я хотіла шарік і лєнточку😂, а не не в сам натовп, бо в ті часи ці атрибути були справжніми скарбами .
Дякую за випуск! 💛💙
До цього відео моя памʼять вперто ховала від мене спогади про мене 9-річну біля вічного вогню, в «почесному» караулі. На щастя, без форми і пілоток. Але з культом побєдобєсія.
Щиро радію сьогодні, що моя дитина таких спогадів не буде мати.
Відео - топ! Олеся - крута!
Дякувати Богові що ми в школі не святкували цей день. Ми слухали про війну від ветеранів, але не ходили до пам'ятників. В нас була дуже класна директорка. Хоча ми її не любили бо неможна було приходити в чому хочеш, а мусили притримуватися шкільної форми, та й спізнюватися неможна було. Але в нас було заборонена люба агітація, люба політика в школі. Особливо це загострилось коли батьки в 2004 році вішали дітям на ранці помаранчеві або сині стрічки. Тоді діти які нічого в цьому не розуміли сперечалися та доходило до бійок. Тоді наша директорка дуже швидко на це відреагувала. І батькам влітало від неї і дітям ще могло прилетіти. Тільки з часом я почала розуміти наскільки вона була права.
Розвиток українського ютьюбу зробив з мене людину
Дякую за вашу працю 🙏❤️💛😘
Дуже приємна ведуча😊
Дякую за чудовий контент🙌 на жаль, все дитинство було просякнуте культом "Дня Победы", але нарешті до людей дійшло переосмислення нав'язаної ідеології
В дитинстві ми ходили всією школою до пам'ятника де як не дивно співали пісні УПА і до пам'ятника приходили ветерани у звичайних костюмах без нагород. Вони виходили із церкви разом із священиком та несли церковні хоругви. Спочатку служилася панахида за загиблими, а потім слово було для дітей, які виступали.
Дякую за випуск та висвітлення цієї теми. Було дуже цікаво вас слухати. Слава Україні!
Дякую авторам цього повчального відео. Журналісти, фахівці з різних галузей науки та культури. Чекаємо на нові відео❤
Декілька слів підтримки та подяка, щоб ютуб просував це відео! Дякую!
Щира подяка, повага та підтримка! Дуже важлива тема! пуйло дійсно зробив зсув у моїй свідомості.
Дякую за просвітницьку роботу❤
Я теж в той час вчився в школі на Печерську і це був 2003 рік і мені 13 років. Так от, ми тікали курити з таких репетицій з актового залу. Бо тоді покурити - було здоровішим глуздом ніж приймати участь у цьому. Репресій не було і можна було потім знатно поржати з тих дятлів, які приймали участь у цьому, але вже з залу.
Дякую за передачу. Зауважу лише, що друга світова закінчилась у вересні 1945, після капітуляції Японії.
Я не чув пісні Еліс Чейндж )) перший раз чую про неї
дякую за вашу роботу.
чекаю наступну частину
Вітаю вас у моєму світі, який почав вибудовуватись приблизно з 2008 року. Десь в 09-10 році я вже називав побєдобесія побєдобесіям і відносився як до карнавалу. З 12 року точно вже почав фіксувати, що всюди памятники леніну і вулиці йому а його навіть в Україні жодного разу не було. Тай тоді ще пиня прийшов знову до влади, і я все зрозумів, що добра від такого не буде. Питання просто як я тоді маргінально виглядав зі своїм баченням і скільки треба було змін
Дякую, дуже актуально.
Обов'язково подивлюся всі випуски серії.
Я 90-го року народження і ще застала стовбичення біля "вічного вогню" під час мітингу на палючому сонці, як моя напарниця зомліла. Ми тоді були в класі 5 чи 6.
Але мені пощастило, що мене виховувала бабуся, яка розповідала, що для неї це не свято, бо її батька вбили на фронті, і батька дідуся вбили. І тому хай святкують ті, в кого вернулися чоловіки з фронту, а людям, які втратили рідних, це день пам'яті, а не радісне свято.
Вітання з Дніпра. Слава Україні!!! Разом переможемо ✌️🇺🇦✌️🇮🇱
Дуже цікаве відео, дякую за роботу
Я до 2001 року навчався у школі в містечку на Луганщині. З тих святкувань пам'ятаю ярмарки в парку, "Дєнь побєди" з динаміків, караули біля вічного вогню. У школі - концерти з воєнними піснями + обов'язково показували якийсь фільм типу "Молодої гвардії". Хоча, вже тоді я думав: "нахолєра ми це дивимось?" Принаймні, до перевдягань не доходило. А ветерани, до речі, під час тих гулянь сиділи десь у двориках на лавці та щось розповідали про війну.
дякую, класний формат, приємна ведуча, освічені співрозмовники, сподіваюся по телику це також покажуть
Дякую за вашу роботу
Коментар підтримки і обовʼязково перегляну!
Дякуємо за випуск, королева Марджорі!
дякую за проєкт! короткий хронометраж - вдале рішення.
Мені 61 рік. Мої батьки обидва воювали. Вони ніколи не святкували так званий день перемоги. Нас, учнів спочатку школи, потім технікуму, потім працівників заводу, силою гнали на демонстрацію. Не приведи боже не з'явитись туди. Було великим щастям уникнути якогось гасла на палиці або прапорця. Пам'ятаю, як колона зупинилась, а я, років 13 мені було, притулив прапорець до дерева і побіг за морозивом. А він упав. Прибігаю - натовп комсоргів та інших. Крики. Наші батьки кров за нього проливали а ти! Були великі скандали з викликом батьків. Потім, в середині 80-х, коли навчався в університеті, вже ніхто нікого не гнав на паради.
Дуже дякую за випуск! Сил та натхнення!
Дякую за важливу тему ! Дуже цікаво 🤔
Подяка та вподобайка за вашу працю, гарне відео
Слава Україні! Слава Нації ! Смерть ворогам!❤️🇺🇦
Чудовий випуск: все чітко, по фактам та по полицям 👍
Все йде від сім'ї --яка сім'я така й свідомість.
Важливе відео. Дякую.
Я постійно думаю про ветеранів УПА, які мали на це роками дивитись, і більшість яких не дожили до визнання й померли нікому в Україні не потрібними. Це так боляче що вже нічого не повернути, не попросити в них пробачення, не подякувати.
пам'ятаю як в дитинстві питала у мами нашо ми дивимось той парад по телевізору, вона відровідала шо це "свято перемоги" на кожне моє питання. чи то я питала "чому ми це святкуємо?", чи то "навіщо", чи то "це ж було давно, нашо зараз?", "але ж це дивно - стільки років святкувати перемогу над однією країною, яка зараз ні на кого не нападає?". мати почала псіхувати і сказала замовкнуть. дурне, святкує по нині, розвитку в голові 0, ще й мене виховала російськомовною. це при тому, шо наші предки були насильно перевезені у Хабаровський край. ну, п*здець
Як можна таке про маму писати? В Хабаровськ ваші предки, скорше за все, поїхали самі, бо їм там давали землю, багато землі. В Україні землі не було для людей як тоді (все у поміщиків), так і зараз (все в пазурях олігархату)
@@nocomments642 я навіть не буду нічого писати, по вам і так все зрозуміло. гарного дня👋
@@tapok665 пам'ятати, але не робити з того свята. це різне. парад - це свято, а не день пам'яті. день пам'яті - це свічки на підвіконні, розповідь дітям що до чого та хоча б одна думка за день про це. а парад - це непотрібна витратра потрібних ресурсів, не більше
@@tapok665а так українці стали "паливом" для сибірських таборів та ГУЛАГУ) не пиши херні
@@tapok665і ще - в українській мові не існує конструкції "якщо б", це калька з російської. Завжди було, є і буде - "якби"; "Якби ви знали паничі..."
Дякую за цікавий контент! ❤