Євген Маланюк - Уривок з поеми (аудіокнига)
Vložit
- čas přidán 28. 01. 2021
- Вірш Євгена Маланюка "Уривок з поеми" в форматі аудіокниги. Текст читає Ігор Скаржинець.
Текстову версію вірша "Уривок з поеми" шукайте за посиланням: ukrlib.com.ua/books/printit.p...
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
дякую за працю 🔥❣️
👍🏻👍🏻👍🏻👍🏻
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
0:09
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
0:21
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
0:33
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
0:43
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
0:54
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
1:06
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скориться.
1:17
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
1:29
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
1:42
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
1:54
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
2:07
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
2:20
1:05 1:54 0:08
00:08
🇺🇦
0:09
01:42
Дякую !
1:18
Внук кремезного ♂️Darkholme♂️,
♂️Billy Herington♂️ правправнук,
Я ♂️fistinf ass♂️ в гучних ♂️oh yes♂️,
Я ♂️semen♂️ полюбив державну.
Полностью одобряю, поддерживаю и жду полную версию
АХХААХХАХАХАХАХАХАХАХАХХАХААХАХ
👍
Це найкраще ,що я бачила сьогодні... До сліз
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні - богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана -
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя - муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло -
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії - мов Січ,
А кобзарем - херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
- Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й - не раз червоная - Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі - з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той -
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій -
Не паралітик і не лірник
Народ мій - в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських -
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько